Рік тому, зупинилося палке, любляче й щире серце великого педагога, щирої людини.
Зупинилося серце – зупинилося життя, яке так любила і цінувала Павлина Тихонівна , просто людина з щирим серцем і відкритою душею!
Вона щоденно поспішала до школи, ділилася своєю майстерністю, уміннями й знаннями. Тут ще кожна сходинка пам’ятає її кроки, якими піднімалася, не жалкуючи сил, щоб вести дітей тільки вгору, не залишаючи внизу нікого. Кожний куточок класних кімнат ще чує голос невтомного вчителя, яка віддавала серце дітям і своїм вогником любові запалювала душі дітей, колег знаннями, професіоналізмом. Запалила, а сама зовсім тихо й непомітно пішла у безкінечну вічність.
На жаль, у цьому недосконалому світі ми втрачаємо дорогих, світлих і близьких для нас людей. У душі Павлини Тихонівни жили найкращі помисли, свята любов, надії і неповторний світ. Вона жила і працювала так, щоб світло донести людям. Вона сяяла для всіх зорею й відкривала нові світи, несла людям серце на долоні, вірила у правду й доброту. Що відчувала, те й дарувала оточуючим…
Віддаючи себе сповна, вона стала учителем-легендою й пішла за межу. За оту незнану, нікому невідому межу, з-поза якої не повертаються… У кожного вона своя. Глибокий аналітик, твердий у переконаннях. Мрійник, романтик і реаліст. Нею вписані красиво й велично, гідно й навіки золоті сторінки життєвої й освітянської мудрості.
Спіть спокійно, Учителю вчителів. Вам немає й не буде кінця. Ви вічні, вчителю, у вдячній Пам’яті учнів, колег! Прощайте, Учителю… Пробачте, Учителю… Пухом земля Вам!
     
|