Тарас Григорович Шевченко… Його феномен відбиває нашу національну природу, наше світосприйняття, наше минуле, і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гордість, дух і пам'ять. Шевченків безсмертний « Кобзар» читали ще його сучасники, далі – їх діти, онуки і правнуки, тобто наші прадіди, діди і батьки. А сьогодні в « Кобзар» вчитуємося ми. Чому ж ця книга Правди не втрачає своєї актуальності і в XX ст.? Причина дуже проста: про щоб не писав Шевченко, в центрі його уваги – тривога за долю рідного краю, знедолена , скривджена проста людина.
А щоб невичерпна поетична спадщина була ще дієвішим знаряддям у розвитку нашої незалежної держави, в Нивецькому НВК на завершальному етапі святкування Шевченківських днів був проведений конкурс читців – декламаторів « Живи, Кобзарю, в пам`яті людській». Тож слухаймо віщий голос Тараса:
Свою Україну любіть,
Любіть її… Во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
|